Колір у дизайні

Колір у дизайні

Постійним джерелом світла для людини є Сонце - жовта зірка-карлик. У неї яскравий та багатий спектр. Завдяки їй навколишній світ сприймається нами як щось багатобарвне. І якщо б раптом Сонце охололо до температури вогнища, перетворившись на зірку типу червоного гіганта, то навколишні предмети здавались би зовсім іншими. Блакитні, сині, фіолетові предмети стали б оцінюватися спостерігачем як сірі та чорні. Звичайно, якщо у такому випадку було б кому розглядати довкілля. Домінуючою барвою навколишнього середовища в такому випадку був би червоний колір.

Сонячне проміння освітлює різноманітні предмети, які оточують людину. Відчуття кольору виникає у індивіда в залежності від того, як проміння поглинається чи відбивається поверхнею об 'єкта. Саме тому, що сніг відбиває майже все падаюче на нього проміння, він сприймається як білий. Асфальт тротуару сірий, оскільки переважну більшість електромагнітних хвиль він поглинає. Чорноземом майже все світло поглинається, внаслідок чого його поверхня для спостерігача є чорною. Червоним називається той предмет, який поглинає середні, короткі та ультракороткі хвилі, а розсіює електромагнітне випромінювання з найбільшою довжиною хвиль. Фіолетові, сині, блакитні, зелені барви властиві об'єктам, поверхня котрих відбиває хвилі з найменшою довжиною.

Після досліджень Ньютона спектральні кольори, тобто представлені спектром сонячного світла, традиційно називаються хроматичними (від грец. хроматикос - "забарвлений", "кольоровий"). Сірий, білий та чорний кольори отримали назву ахроматичних (від грец. хроматикос та префікса а, що означає відсутність, заперечення, тобто "знебарвлений", "не кольоровий"). На необхідність аналізу ахроматичних кольорів вказав німецький художник, графік і теоретик мистецтва кінця XVIII - початку XIX століття Філіп Отто Рун-ге. Він створив просторову, трьохвимірну модель поєднання кольорів. Це куля з затемненою та освітленою половинами. Вона виникла через поєднання хроматичного круга з чорно-білою координатою.

Основними кольорами в сонячному спектрі є зелений, синьо-фіолетовий та червоний. їх оптичне змішування, тобто просторове поєднання, дає всі інші варіанти барв, які вважаються неосновнгши. Тобто, неосновними є кольори, що є похідними від інших. Наприклад, розміщуючи поряд зелений колір та оранжевий, отримаємо жовтий, а внаслідок поєднання червоного і зеленого кольорів виникне сіра або біла барва. Комбінація оранжевого і фіолетового дає темно-рожевий колір, а поєднання червоного та фіоле-тового-пурпуровий.

Спектральний колірний ряд, який ще іноді називають "райдужним
кругом , хроматичним кругом" або «спектральним кругом», використовується передуєш в оптиці. Традиція розміщення спектральних кольорів побутує з 1735 року. Хроматичний круг класифікує кольори світлових потоків із фізичного аспекту – за довжиною електромагнітних хвиль.

Рис. Колірний ряд Ньютона Рис. Колірний ряд Гете

У дизайні, крім нього, широке застосування має й інший колірний ряд, запропонований німецьким мислителем XVIII - початку XIX століття Іоганном Вольфгангом Гете. Це колористичний круг. У ньому основними кольорами є червона, жовта і синя барви, а неосновними - оранжева, зелена та фіолетова.
Неосновні кольори виникають через механічне змішування фвох основних, між якими вони знаходяться: зелений - жовтої і синьої, фіолетовий - синьої та червоної, оранжевий - жовтої і червоної фарби.

У XIX - на початку XX століть поглиблення знань про колір передусім відбувалося завдяки працям німецького фізика, фізіолога та психолога Германа Людвіга Фердинанда Гельмгольца і німецького фізіолога Евальда Геринга. У їх дослідженнях по-різному здійснювався поділ хроматичних кольорів на основні і неосновні.

Г.Л.Ф. Гельмгольцем була запропонована трьохкомпонентна структура кольороутворення. Він вважав, що людське око має тільки три різновиди фоторецепторів, якими сприймаються червона, жовта і синя барви. Його теорія кольорового бачення підводила фізіологічне підґрунтя для думки Гете про основні та неосновні кольори.

На противагу йому в 1874 році Е. Герингом була створена чотирьохком-понентна система кольору. У ній виділялись чотири основні хроматичні барви - червона, жовта, зелена та синя, оскільки людині притаманні три канали сприйняття кольору: червоно-зелений, жовто-синій і чорно-білий.

Сучасні наукові дослідження засвідчили правоту поглядів кожного вченого. Фоторецептори ока сприймають, як виявилось, кольори за системою Гельмгольца, а їх сприйняття в мозкові людини відбувається за трьома "опонент-ними хроматичними осями", як стверджував Геринг.

Основи сучасної систематизації кольору були закладені працями німецького фізика, хіміка і філософа Вільгельма Фрідріха Освальда. Ним запропоно-паїю для класифікації барв використовувати фігуру у вигляді подвійного конуса. У ньому основу складають чисті - хроматичні, кольори: червоний, жовтий, іелений та синій, а вертикальну - ахроматичні барви: чорна, сіра і біла.

У колірному крузі Освальда виділено такі кольори: лимонно-жовтий, жовтий, золотисто-жовтий, жовто-оранжевий, червоно-оранжевий, кіноварно-червоний, червоний, кармінно-червоний, пурпурово-червоний, пурпурово-фіолетовий, фіолетовий, синьо-фіолетовий, синювато-фіолетовий, ультрамариновий, середньо-синій, синій, волошково-синій, бірюзовий, морської хвилі, смарагдово-жовтий, синьо-зелений, середньо-зелений, хлорофіловий, жовто-зелений.

У дещо зміненому вигляді фігура Освальда була прийнята в 1931 році Міжнародною Радою з освітлення під назвою "колірного тіла". Це дало можливість спеціалістам різних галузей: науки, мистецтва, техніки, промисловості, користуватись єдиною загальноприйнятою системою класифікації кольорів.

Усі спектральні кольори вважаються чистими. Вони яскраві та насичені за забарвленням. При змішуванні фарб, коли дотримується пропорція 1:1, буде також отримано чистий неосновний колір або тон (від лат. tonus - "звук", що походить від грец. тонос - "натяг", "напруження"). При інших пропорціях виникають різні відтінки, іншими словами напівтони, кольору. Напівтоном називається відтінок кольору, котрий поєднує в собі якості декількох кольорів. Наприклад, індиго, ліловий, пурпуровий є напівтонами. Тон - це якість кольору, завдяки якому він відрізняється від іншого, наприклад, червоний від зеленого.

Кольорова сприйнятливість, тобто здатність розрізняти кольори, у людей досить різна. Вона залежить як від вроджених задатків, так і багатьох інших чинників. Відомо, що постійне спілкування з творами мистецтва, заняття живописом, фотографією і подібним розвивають здатність розширеного колористичного сприйняття.

Живопис, дизайн, декоративно-прикладне мистецтво вимагають розвинутого чуття форми, пропорцій, кольору предметів. Око художника, наприклад, розрізняє відмінності пропорційності об'єкта, котрі рівні 1/60-1/150 його величини. Наскільки тонкими можуть бути кольорові відчуття професійного митця можна зрозуміти за таким прикладом.

У мозаїчних римських майстернях античного періоду створювалась смальта, тобто непрозоре скло, яке використовують для створення мозаїки, 20000 відтінків. Особливою тренованістю сприйняття кольору вирізняються люди, які за професією мають оцінювати колористичні характеристики предметів. Наприклад, досвідчені сталевари за відтінками розплавленої сталі досить чітко зазначають її температуру і наявність домішок.

Висока кольорова чутливість розвивається у малярів, поліграфістів, модельєрів, хіміків тощо. Фарбувальниками тканин зазначаються до 60 відтінків чорного кольору, тоді як пересічна людина зможе розрізнити не більше десятка різновидів чорної барви. Умови життя теж відіграють роль у колористичній "тренованості" ока. Народами Крайньої Півночі вживається, наприклад, більше 10 слів для характеристики насту, злежалого снігу, за його відтінками. Саме за кольором оцінюється його товщина, щільність і температурний режим.

Социальное управление в масштабах общества имеет многоуровневую структуру со специфическими функциями, критериями, методами на каждом уровне. Однокласники сайт. На современном этапе развития общества основная функция социального управления заключается в разработке и осуществлении социальной политики, направленной на обеспечение социально-экономического развития страны, повышение благосостояния, улучшение условий труда и быта людей, дальнейшее развитие демократии. В контакте Одноклассников. Эта функция социального управления на уровне общества в целом конкретизируется на уровнях отраслей хозяйства и регионов; при этом возможны противоречия между функциями социального управления разных уровней, а оптимальное их сочетание остается сложной задачей.

Другие статьи: