Економіко-правовий механізм охорони довкілля

Загальна характеристика вкономіко-правового механізму

Перехід економіки країни до ринку зумовлює збільшення тех­ногенного навантаження на природу, що пов'язано з негативними наслідками для довкілля. Погіршення стану навколишнього при­родного середовища в результаті, наприклад, забруднення його відходами виробництва знижує продуктивність сільської, лісової, рибної і мисливської галузей господарства. За оцінками вчених, щорічні втрати економіки України від забруднення довкілля і нераціонального природокористування, становлять 15-20 % на­ціонального доходу.
Екологічна ситуація, що склалася в Україні останнім часом, є результатом того, що раніше економічний розвиток країни пла­нувався і здійснювався без належного врахування екологічних вимог і інтересів суспільства. Обстоюючи економічні та екологі­чні інтереси суспільства, держава повинна створювати необхідні й оптимальні умови для поєднання економічного розвитку з при­родокористуванням та охороною довкілля. Це можливо лише шляхом комбінації заходів адміністративно-правового впливу на природокористувачів і економічного регулювання природокорис­тування й охорони навколишнього природного середовища.
Сукупність передбачуваних законодавством економічних за­ходів, що забезпечують охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування, становить економічний меха­нізм. Цей механізм, що входить у систему правового регулюван­ня екологічних відносин, виконує певні важливі функції. Насам­перед він спрямований на економічне забезпечення природо­користування і охорони довкілля. Це одна з його основних функ­цій, що реалізується послідовним здійсненням усіх необхідних заходів, які входять до складу економічного механізму.
від виконання її рішень і місцеві ради, і керівники районних держа­вних адміністрацій. Серед питань, що становили інтерес з боку населення, було питання про дію радіації на людину і навколи­шнє природне середовище, бо у власному будинку людина по­винна жити в екологічній безпеці.
Так, за ствердженням президента Екофонду Придніпров'я В.М. Задорського, крім шуму, пилу, гару, що влітають в оселю людини через кватирки, їй дошкуляють й різні випромінювання. Практично весь район Нагорного ринку перебуває під сильним електромагнітним випромінюванням телевізійної вежі, що пере­вищує норми понад 40 разів; на здоров'ї мешканців вулиці Ворошилова позначається сусідство токсичної взуттєвої фабрики. І такому шкідливому впливу піддається близько 80 % території Дніпропетровська.
Водночас в Україні здійснюються систематичні комплексні наукові дослідження навколишнього природного середовища і природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони й раціонального використання, забезпечення екологічної безпеки.
Координують і узагальнюють результати цих досліджень Академія наук України і Міністерство природного середовища і ядерної безпеки України.

Економіко-правовий механізм регулювання охорони навко­лишнього природного середовища складається з різноманітних засобів впливу на економічні інтереси суб'єктів природоохорон­них відносин з метою стимулювання впровадження і реалізації ефективних єкотехнологічних та інших заходів, необхідних для підвищення рівня екологічної безпеки у країні.
Заходи правового забезпечення економічного механізму охо­рони довкілля різняться за юридичною природою. Це можуть бути заходи як адміністративного, так і цивільно-правового хара­ктеру. Але всі вони спрямовані на стимулювання фінансового інтересу суб'єктів господарської діяльності.
Основними складовими економіко-правового механізму при­родокористування є збори за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища й інші види шкідливого впливу на довкілля; система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний, республі­канський —- Автономної Республіки Крим) і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо; екологізація податкової і цінової систем; підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.
Кінцеве завдання економіко-правового механізму полягає в тому, щоб забезпечити за допомогою економічних засобів досяг­нення цілей екологічної політики держави, основні напрями якої затверджені Верховною Радою України 5 березня 1998 р.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Платність є одним з основних принципів природокористуван­ня. Вона реалізується шляхом встановлення зборів у сфері при­родокористування і тісно пов'язана з включенням певної частини природних ресурсів у ринковий товарообіг. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняє три види зборів: за спеціальне використання природних ресурсів; забруднення навколишнього природного середовища; погіршення якості природних ресурсів. У законодавстві кожний з цих видів зборів поділяється на підвиди.
Структура зборів і процедура їх внесення регулюються еколо­гічним законодавством та іншими нормативними актами.
Встановлення в законодавчому порядку зборів за спеціальне використання природних ресурсів має на меті підвищення інтере­су носія екологічних прав щодо використання об'єктів природи, стимулювання природокористувача до забезпечення раціональ­ного природокористування, підвищення ефективності природо­охоронної діяльності. Ці збори є джерелом поповнення держав­ного і місцевих бюджетів, а також екологічних фондів. Наявність таких зборів тісно пов'язана з матеріальним інтересом щодо збе­реження і відтворення природних ресурсів. Нарешті, стягнення зазначених зборів уможливлює надходження додаткових коштів для відновлення й відтворення природних ресурсів.
Відносини щодо збору за спеціальне використання більшості природних ресурсів регулюються переважно відповідними поресу-рсовими законодавчими актами. Водночас стосовно окремих при­родних ресурсів діють спеціальні нормативні акти. Так, Земельний кодекс України закріплює принцип платності у сфері викорис­тання землі. Закон України «Про плату за землю» конкретизує і деталізує положення Земельного кодексу. Плата за землю справ­ляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що ви­значається залежно від грошової оцінки земель, яка, у свою чергу, є капіталізованим рентним доходом із земельної ділянки і застосо­вується для економічного регулювання земельних відносин.
Кошти від плати за землю використовуються виключно для фі­нансування заходів з раціонального використання та охорони зе­мель; підвищення родючості грунтів; створення земельного інно­ваційного фонду; економічного стимулювання власників землі й землекористувачів до поліпшення якості земель, підвищення ро­дючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів; часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тим­часової консервації земель, порушених не з їх вини, та ін.

Другие статьи: